вторник, 25 декабря 2012 г.

Волков Олександр Олександрович


Народився 27 травня 1948 в місті Горлівка Донецької області. Російський. Член Комуністичної партії з 1973 року.
У 1970 році закінчив Харківське вище військово-авіаційне училище льотчиків імені двічі Героя Радянського Союзу С. І. Грицевця. Служив у Військово-повітряних силах льотчиком-інструктором. Має кваліфікації «Військовий льотчик 1-го класу» і «Льотчик-випробувач 2-го класу».
У загоні радянських космонавтів з 1976 року.


Перший космічний політ
17 вересня - 21 листопада 1985 А. А. Волков спільно з В. В. Васютін і Г. М. Гречко зробив як космонавт-дослідник на КК «Союз Т-14» та орбітальній науковій станції «Салют-7» політ, тривалістю 64 діб 21 год 52 хв.
Була здійснена стиковка корабля з орбітальним науково-дослідним комплексом «Салют-7» - «Союз Т-13», на якому працював екіпаж основної експедиції (В. А. Джанібеков і В. П. Савіних).


Другий космічний політ
26 листопада 1988 - 27 квітня 1989 А. А. Волков спільно з С. К. Крикальову і Жан-Лу Кретьєном скоїв як командир КК «Союз ТМ-7» і орбітальної наукової станції «Мир» тривалістю 151 добу 11 годин 10 хвилин .
Була здійснена стиковка корабля з орбітальним науково-дослідним комплексом «Мир» - «Союз Т-13», на якому працював екіпаж основної експедиції (В. Г. Титов, М. Х. Манаров і В. В. Поляков). А. А. Волков спільно з французьким космонавтом Ж-Л. Кретьєном здійснив вихід у відкритий космос. Тривалість виходу в космос склала 5 годин 57 хвилин.


Третій космічний політ
2 жовтня 1991 - 25 березня 1992 А. А. Волков спільно з Т. О. Аубакіровим і Ф. Фібеком (Franz Viehböck) скоїв у якості командира КК «Союз ТМ-13» та орбітальній науковій станції станції «Мир» тривалістю 175 діб 2:00 52 хвилини.
Була здійснена стиковка корабля з орбітальним науково-дослідним комплексом «Мир» - «Союз ТМ-12», на якому працював екіпаж основної експедиції (А. П. Арцебарскій і С. К. Крикалев).
А. А. Волков спільно з С. К. Крикальову здійснив вихід у відкритий космос. Тривалість виходу в космос склала 4 годин 12 хвилин.
Сумарний час в космосі - 391 доби 11 годин 54 хвилини. Мав два виходи у відкритий космос загальною тривалістю 10 годин 9 хвилин.



Нагороди

Герой Радянського Союзу (20 грудня 1985 року)
Орден Леніна (20 грудня 1985 року)
Орден Жовтневої Революції (1989 року)
Орден Дружби народів (25 березня 1992 року) - за успішне здійснення космічного польоту на орбітальній станції «Мир» і проявлені при цьому мужність і героїзм [1]
Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (9 квітня 1996 року) - за заслуги перед державою, великий внесок у підготовку та завершення першого етапу російсько-американського співробітництва в області пілотованих космічних польотів за програмою «Світ-Шаттл» [2]
Медаль «За заслуги в освоєнні космосу» (12 квітня 2011 року) - за великі заслуги в галузі дослідження, освоєння і використання космічного простору, багаторічну сумлінну працю, активну громадську діяльність [3]
Вісім ювілейних медалей
Командор ордена Почесного легіону (Франція, 1989)
Орден «За заслуги» III ст. (Україна, 12 квітня 2011 року) - за значний особистий внесок у розвиток ракетно-космічної галузі, здобутки у створенні і впровадженні космічних систем і технологій, високу професійну майстерність [4]
Орден Орла 2-го ступеня (Асоціація промисловців Росії, 2 травня 1992)



пятница, 16 ноября 2012 г.

Левченко Анатолій Семенович



Анато́лій Семе́нович Ле́вченко (21 травня 1941 — 6 серпня 1988) — радянський космонавт українського походження, Герой Радянського Союзу (1987), 64-й космонавт СРСР і 207-ма людина у космосі, льотчик-космонавт СРСР (№ 63), капітан запасу. Здійснив один космічний політ тривалістю 7 діб 21 година 58 хвилин 12 секунд. Помер через 7 місяців після польоту, у віці 47 років, від пухлини головного мозку.


Анатолій Левченко народився 21 травня 1941 року в селі Основинці Краснокутського району Харківської області УРСР у сім'ї слюсара і водія-механіка Семена Павловича Левченка (1904—1943) та завідувачки дитячим садком Параски Троxимівни (1904—1968). Їхній рід походив від Івана Івановича Каразіна, засновника Краснокутського дендропарку. Водія-механіка невдовзі мобілізували до Червоної армії, а в 1943 році він загинув на війні — в його машину влучила авіабомба.


Наказом № 630 начальника Льотно-дослідницького інституту Левченка зарахували до групи спеціальної підготовки за програмою «Буран» (12 липня 1977). Вже через рік він отримав позитивний висновок Головної медичної комісії, і 1 лютого 1979 року наказом № 34 Міністерства авіаційної промисловості його зарахували до головної групи для підготовки за програмою «Буран». Майже два роки Левченко проходив загальнокосмічну підготовку в Центрі підготовки космонавтів імені Гагаріна. 30 липня 1980 року рішенням медичної комісії Левченка рекомендували зарахувати до групи космонавтів-дослідників, а за два місяці він вже був її членом. В серпні наступного року Левченко увійшов до складу загону космонавтів-випробувачів ЛДІ. А 12 лютого 1982 року, після здачі всіх заліків із загальнокосмічної підготовки,отримав кваліфікацію «космонавт-випробувач».

Левченко пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки, а також підготовки до польотів на орбітальному кораблі «Буран» і кораблях типу «Союз». З вересня 1982 по травень 1983 року він готувався до польоту у складі дублювального екіпажу з Володимиром Васютіним і Віктором Савіних, проте невдовзі його вивели з екіпажу у зв'язку зі зміною програми польотів на «Салют-7». З грудня 1983 року на базі ЛДІ Левченко проходив підготовку до космічного польоту на кораблі «Буран», під час якої відпрацьовував системи ручного управління і автоматичної посадки на літаку-лабораторії Ту-154 і літаку МІГ-25, оснащених системами управління «Бурану». За планами Міністерства авіаційної промисловості і ЛДІ, Левченко повинен був стати командиром дублювального екіпажу для першого космічного польоту «Бурану» разом з космонавтом-випробувачем Олександром Щукіним. Він проходив підготовку як командир екіпажу разом з Геннадієм Стрекаловим.

У 1983 році Левченку надали звання капітана авіації і перевели в запас[6]. Менше ніж за рік, з 20 червня 1986 по 21 травня 1987, він виконав 4 польоти на «БТС-02» (атмосферний літак-аналог «Бурану») для відпрацювання системи автоматичної посадки. Як командир і другий пілот двічі рулював «БТС-02». За випробування авіаційної техніки указом Президії Верховної Ради СРСР 15 серпня 1986 року Левченку було присвоєно звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». А 4 лютого 1987 року його призначили заступником начальника Галузевого комплексу підготовки космонавтів-випробувачів при ЛДІ, зі збереженням посади космонавта-випробувача і льотчика-випробувача 1-го класу.

З 1 березня 1987 року Левченко проходив підготовку до космічного короткострокового польоту у складі групи. З 11 травня по 8 грудня 1987 він безпосередньо готувався до польоту на орбітальну станцію «Мир» як космонавт-дослідник основного екіпажу, разом із Володимиром Тітовим і Мусою Манаровим.



Анатолій Левченко здійснив перший і останній у своєму житті космічний політ з 21 по 29 грудня 1987 року як космонавт-дослідник на кораблі «Союз ТМ-4». Разом із ним стартували Володимир Тітов і Муса Манаров. Левченко кілька днів провів на борту орбітальної станції «Мир» і повернувся на Землю на «Союзі ТМ-3» разом із командиром Юрієм Романенко і бортінженером Олександром Александровим[7]. Під час польоту космонавт проводив експеримент з дослідження можливості управління «Бураном» в період гострої адаптації до невагомості на спеціальному стенді, розміщеному в побутовому відсіку «Союзу ТМ-4». Загальна тривалість польоту на станцію «Мир» і назад на Землю склала 7 діб 21 година 58 хвилин 12 секунд.

29 грудня 1987 року, через 30 хвилин після приземлення (найкоротший відпочинок після польоту за всю історію космонавтики[1]), Левченко сів за штурвал літака Ту-154 та МІГ-25. Унікальний експеримент провели, щоб з'ясувати, чи здатний людський організм швидко здолати вплив невагомості[3]. На літаках, обладнаних системами управління «Бурану», Левченко успішно виконав самостійні польоти до міста Жуковський Московської області, де розташовується ЛДІ, і назад на Байконур.

За мужність і героїзм, проявлені під час космічного польоту, указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року Левченко був удостоєний звання Герой Радянського Союзу, Льотчик-космонавт СРСР і нагороджений медаллю «Золота Зірка» та орденом Леніна.

Шонін Георгій Степанович


Дитинство провів у Балті. Місто Балта космонавт називав «містом, в якому тепло». Закінчив Єйське військово-морське ордена Леніна авіаційне училище (1957), Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського (1968), Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу (ВАГШ) ЗС СРСР ім. К. Є. Ворошилова (1988). Кандидат технічних наук (1978).

У 1957–1960 служив льотчиком, старшим льотчиком у ВВС Балтійського і Північного флотів. 7 березня 1960 був зарахований до загону космонавтів (був у складі першого набору в цей загін).

11 жовтня — 16 жовтня 1969 брав участь в космічному польоті як командир корабля «Союз-6» (бортінженер — Валерій Кубасов). Тривалість польоту склала 4 доби 22 години 42 хвилини 47 секунд. Це був перший груповий політ трьох космічних кораблів, під час якого проводилося їх маневрування — також у космосі знаходились у той самий час «Союз-7» і «Союз-8». Під час польоту вперше у світі були здійснені експерименти з проведення зварювальних робіт в космосі на апаратурі, розробленій в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона (установка «Вулкан»). Також був проведений експеримент «Факел» з виявлення запусків балістичних ракет.

22 жовтня 1969 року за успішний політ Шоніну надано звання Героя Радянського Союзу.


У 1970–1973 — начальник відділу (військові програми «Алмаз» і «Союз-ВІ») першого управління, в 1976–1979 — начальник другого управління (тренувальна база) Центру підготовки космонавтів. У 1979 відрахований із загону у зв’язку з переходом на льотну посаду у ВПС.

У 1979–1980 — заступник командувача 5-ю повітряною армією Одеського військового округу.

У 1980–1983 — заступник командувача ВПС Одеського військового округу.

У 1983–1988 — начальник управління Апарату начальника озброєнь ВПС, займався питаннями дослідного будівництва і серійних замовлень.

У 1988–1990 — начальник 30-го Центрального НДІ авіаційної і космічної техніки Міністерства оборони СРСР.

У 1990 звільнений в запас.

Помер 6 квітня 1997 року у Зоряному містечку від серцевого нападу.

Кизим Леонід Денисович


Вчився в середній школі, яку закінчив в 1958 році. Після школи вступив в Чернігівське вище військове училище льотчиків, яке закінчив в 1963 році. Служив в Військово-повітряних силах СРСР.

В загін космонавтів (Група ВПС № 3) зарахований в 1965 році. В загоні пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки, а також курс підготовки до польотів на космічних кораблях «Союз» і «Союз Т», орбітальній станції «Салют». Паралельно з підготовкою вчився в Військово-повітряній академії (ВПА) ім. Ю. А. Гагаріна, яку закінчив в 1975 році.

Перший політ в космос здійснив на космічному кораблі «Союз Т-3» в якості командира корабля. В екіпаж також входили Олег Григорович Макаров і Геннадій Михайлович Стрекалов. Політ проходив з 27 жовтня по 10 листопада 1980 року. За час польоту екіпажем був виконаний комплекс ремонтних робіт на борту станції «Салют-6». Загальний час перебування в космосі склав 12 днів 19 годин 7 хвилин і 42 секунди.

Другий політ в космос здійснив на космічному кораблі «Союз Т-10» в якості командира корабля. В екіпаж також входили Володимир Олексійович Соловйов та Олег Юрієвич Атьков. Політ проходив з 8 лютого по 2 жовтня 1984 року. Під час польоту, протягом 237 днів працював на борту станції «Салют-7». Приймав на борту станції дві експедиції: радянсько-індійську в складі Геннадія Михайловича Стрекалова, Юрія Васильовича Малишева і індійського космонавта Ракеша Шарми, а також екіпаж космічного корабля «Союз Т-12» — Ігоря Петровича Волка, Володимира Олександровича Джанибекова, Світлану Євгенівну Савицьку. Під час роботи на станції зробив шість виходів у відкритий космос (разом з Володимиром Соловйовим). Повернувся на Землю на космічному кораблі «Союз Т-11». Загальна тривалість другого польоту склала 236 днів 22 години і 49 хвилин, загальна тривалість перебування у відкритому космосі — 22 години 50 хвилин.

Третій політ здійснив на космічному кораблі «Союз Т-15» в якості командира корабля. В екіпаж також входив Володимир Соловйов. Політ проходив з 13 березня до 16 липня 1986 року. Під час польоту брав участь у роботах на орбітальних станціях «Салют-7» і «Мир». Загальна тривалість третього польоту склала 125 днів і 56 секунд.

Вийшов у відставку у 2001 році.

З 1992 року працював заступником командувача Військово-космічними силами Міністерства оборони Російської Федерації. Після — начальником Військово-космічної академії імені А. Ф. Можайського (Санкт-Петербург).

Був одружений, двоє дітей.

вторник, 6 ноября 2012 г.

Береговий Георгій Тимофійович

 Гео́ргій Тимофі́йович Берегови́й (*15 квітня 1921, Федорівка (Карлівський район), Полтавська область — †30 червня 1995) — льотчик-космонавт СРСР, генерал-лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу (єдиний удостоєний першої зірки Героя за подвиг під час Німецько-радянської війни, а другої — за політ у космос).


Біографія

Народився 15 квітня 1921 року в селі Федорівка нині Карлівського району Полтавської області.

У довоєнні роки жив, вчився і працював у м. Єнакієве. Під час навчання в середній школі в Єнакієвому був інструктором, потім керівником міської секції авіамоделювання.[1] Після закінчення восьмого класу в 1938 році почав трудову діяльність на Єнакіївському металургійному заводі. Займався в Єнакіївському аероклубі. Того ж року покликаний в Радянську армію. У 1941 році закінчив Ворошиловоградську школу військових льотчиків імені Пролетаріату Донбасу.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1942 року. Льотчик, командир ланки, командир ескадрильї 90-го гвардійського штурмового авіаційного полку (4-а гвардійська штурмова авіаційна дивізія, 5-й штурмовий авіаційний корпус, 5-а повітряна армія, 2-й Український фронт). За роки війни зробив 186 бойових вильотів. За героїзм, мужність і відвагу, проявлені в льотних боях Великої Вітчизняної війни, 26 жовтня 1944 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Після завершення війни в 1948 році закінчив вищі офіцерські курси і курси льотчиків-випробувачів. У 1948—1964 роках працював льотчиком-випробувачем. Освоїв десятки типів літаків. У 1956 році закінчив Військово-повітряну академію (нині імені Ю. А. Гагаріна). 14 квітня 1961 року був удостоєний звання заслуженого льотчика-випробовувача СРСР.

У 1963 році зарахований до загону радянських космонавтів (1963 Група ВПС № 2 (додатковий набір). Пройшов повний курс підготовки до польотів на кораблях типу "Союз". 26 — 30 жовтня 1968 року здійснив космічний політ на космічному кораблі "Союз-3". У польоті була проведена перша в історії спроба злучення в космосі з безпілотним кораблем "Союз-2" в тіні Землі. Політ продовжувався 3 доби 22 години 50 хвилин 45 секунд. За здійснення космічного польоту 1 листопада 1968 року нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу.

22 січня 1969 в Московському кремлі під час урочистої зустрічі космонавтів офіцер Віктор Ільїн обстріляв автомашину, в якій їхав Береговий, прийнявши її за автомобіль Брежнєва (помилці сприяла деяка зовнішня схожість Берегового з Брежнєвим). Береговий був легко поранений осколками лобового скла; шофер поруч з Береговим був смертельно поранений.

Депутат Верховної Ради СРСР 8 — 10-го скликань (1974—1989). Лауреат Державної премії СРСР (1981). Вів велику громадську роботу. У 1978 році як депутат взяв участь і допоміг реабілітуватися в житті двічі засудженому 28-річному жителю Єнакієве Віктору Януковичу.

У 1972—1987 роках — начальник Центру підготовки космонавтів. У 1987 році в званні генерал-лейтенант пішов у відставку.

Помер 30 червня 1995 року, під час операції на серці. Похований в Москві.



Нагороди

Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького III ступеня, орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня, медалями.

Нагороджений золотою медаллю імені К. Е. Ціолковського АН СРСР, золотою медаллю імені Ю. А. Гагаріна (FAI). Герой Соціалістичної Праці НРБ. Нагороджений багатьма іноземними орденами і медалями. Почесний громадянин міст Луганськ, Єнакієве, Вінниця, Калуга (Росія), Плевен, Слівен (Болгарія).

Арцебарський Анатолій Павлович

Анатолій Павлович Арцебарський (рос. Анатолий Павлович Арцебарский, * 9 вересня 1956, смт. Просяна Покровського району Дніпропетровської області УРСР) — радянський льотчик-космонавт українського походження, льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу, полковник запасу.

Здійснив політ на «Союзі ТМ-12» та орбітальному комплексі «Мир» (травень — жовтень 1991).

Попов Леонід Іванович

Леонід Попов народився 31 серпня 1945 в місті Олександрія Кіровоградської області. З 1952 до 1959 року навчався в Олександрійській школі № 17. Середню освіту здобув в середній школі № 6.

У 1968 році закінчив Чернігівське вище військове училище льотчиків (ВВАУЛ) з дипломом «льотчик-інженер».

У 1976 році закінчив факультет заочного навчання у Військово-повітряній академії (ВПА) ім. Ю. А. Гагаріна. Блискуче оволодів мистецтвом польоту на швидкісних реактивних винищувачах. Закінчив також Військову академію Генерального штабу ПС СРСР ім. К. Є. Ворошилова (1989). Генерал-майор авіації (1990).

Здійснив 3 космічних польоти. Перший політ (1980) тривав 185 діб, проходив на космічному кораблі «Союз-35» з посадкою на «Союз-37». За успішне виконання завдань польоту Леоніду Попову було присвоєно звання «льотчик-космонавт СРСР» та звання Героя Радянського Союзу.

Другий політ відбувся у 1981 році на космічному кораблі «Союз-40» в складі міжнародного космічного екіпажу. Політ тривав 9 діб, польотне завдання було успішно виконано. За цей політ Леоніду Попову присвоєно звання двічі Героя Радянського Союзу.

Третій політ було здійснено на космічному кораблі «Союз Т-7» та орбітальній станції «Салют-7».

Леонід Попов одружений, має сина та доньку. Зараз мешкає в місті Москва. Космонавту в його рідному місті Олександрія було встановлено пам'ятника на площі, названій в його честь.



Нагороди та звання

•Двічі Герой Радянського Союзу (1980, 1981).
• Три ордена Леніна (1980, 1981, 1982)
• Герой Угорської Народної Республіки (1980).
• Герой Праці Соціалістичної Республіки В'єтнам (1980).
• Герой Республіки Куба (1980).
• Герой Соціалістичної Республіки Румунія (1981).
• Заслужений майстер спорту СРСР.
• Льотчик-космонавт СРСР
• Державна премія України (1982).
• Почесний громадянин м. Олександрія.

Також нагороджений десятьма ювілейними медалями.